НЕОДНОЗНАЧНИЙ СЕЗОН

- Початок був традиційно важким, тому що ми комплектувалися вже по ходу сезону. Але потім справи пішли веселіше - дуже хотіли перемогти в Кубку країни, нам це вдалося і від цього, звичайно ж, маса позитивних емоцій. До того ж ця перемога вплинула на думку про команду нашого нового керівництва - на нас почали покладати великі надії, ставити серйозні завдання, про які ще на початку сезону мова не йшла. Ми зі свого боку намагалися їх виконати - нам, як ви знаєте, вдалася тривала переможна серія. На фінал нас трохи не вистачило – цим ми, звичайно, розчарували і керівництво клубу, і самих себе, і вболівальників.

- Детальніше про ігри плей-офф поговоримо трохи пізніше, а поки таке питання. З чим пов’язуєте переможну серію у другій частині сезону?

- Після виграшу Кубка додалося впевненості в собі плюс на цю частину сезону припав пік нашої готовності. Олена Рабігівна дає хорошу фізпідготовку - і в міжсезоння і по ходу чемпіонату - це стало одним із чинників успішної серії. Крім того, як раз перед Кубком команду поповнила Іра Трушкіна, з якою ми грали у Черкасах. Нехай і стояла не в тій зоні, в якої звикла, вона добре вписалася в команду - гра стала більш злагодженої - все ж четвірка волейболісток «Джінестри» довгий час виступала в «Крузі».

- Півфінальна серія з «Сєвєродончанкою» почалася обнадійливо, але в гостях «Джінестра» двічі програла. Чому, на ваш погляд?

- Перед стартом плей-офф я вважала, що «Сєвєродончанка» - найсильніша і злагоджена команда четвірки. Волейболісткам «Хіміка» більшою мірою пощастило з суперником - вони потрапили на «Континіум-Волинь-Університет-ОДЮСШ» - чим нам з командою Сєвєродонецька. У перших двох іграх в Одесі в нас все вийшло, а от у гостях пішла «обратка» - мало, що виходило - незважаючи на всі надії уболівальників, керівництва, тренера та гравців команди. Ми розуміли, що такої гри не можна було допускати, але м’яч круглий, і в ті дні він частіше потрапляв в нашу половину майданчика, ніж на бік суперника. У Сєвєродонецьку не вийшла саме командна гра, а, як відомо команда - це велика сила.

- Чи не позначився на діях команди в гостьових матчах півфіналу той факт, що «Джінестрі» залишалося домогтися всього лише однієї перемоги. Це не розслабило вас?

- Ні!!! Ми розуміли, що «Сєвєродончанка» - непроста команда, з якою у нас завжди виходять важкі ігри, знали, що вони будуть битися - у них іншого виходу не було. Зрозуміло, після двох перемог, хочеш не хочеш, з’являється якась розслабленість, але ми віддавали собі звіт в силі суперника.

- Володимир Бузаєв зазначив, що в другому матчі «Джінестра» втомилась. Що скажете з цього приводу?

- На мій погляд, у цих матчах більшою мірою зіграв саме психологічний фактор.

- Дуже яскравим вийшов п’ятий матч серії в Одесі. Які він враження у вас залишив?

- Так, згодна з вами, матч справді вийшов яскравим - такі ж враження він і залишив. Після виходу в фінал всі передрікали нам чемпіонський титул, хоча вважаю, що неможна про це говорити, поки це не сталося. Емоцій додало і те, що ми подарували масу радості нашим уболівальникам і керівникам - все настільки раділи, так вітали і звеличували.

ФІНАЛ

- Не виникало відчуття, що перемогу в серії над «Сєвєродончанкою» дещо переоцінили, заздалегідь віддавши «Джінестрі» перемогу в чемпіонаті?

- Складно сказати. Нас лякало, говорю від імені всіх дівчат, що всі вже вважають «Джінестру» чемпіоном країни, хоча для того, щоб це відбулося, необхідно було виграти, як мінімум, три матчі, а зробити це було досить важко. Не знаю, чи позначилися всі ці прогнози на нашій підготовці до фіналу, але на поєдинки з «Хіміком» ми виходили з бажанням перемогти. Знали, що доведеться важко, тому самовпевненості не було - пам’ятали, що в загальному балансі матчів у сезоні «южненська» команда була попереду 3-2.

- У першому матчі все спочатку складалося на користь «Джінестри» - виграли в першій партії, вели 24:22 у другій. Чому не вийшло довести партію до перемоги і отримати тим самим серйозне психологічну перевагу?

- На мій погляд, наш пік форми команди пройшов раніше фіналу. Усім дівчатам було дуже важко, тому і кінцівки, де потрібна максимальна самовіддача, ми програвали. І про свою гру на цих відрізках нічого хорошого сказати не можу.

- Як вважаєте, спад носив фізичний характер, чи психологічний?

- Думаю, що далися взнаки обидва чинники - в комплексі.

- Уболівальники розраховували, що вже принаймні в Одесі, «Джінестра» доб’ється перемоги. Але третя гра, за висловлювань шанувальників команди, залишила дуже неприємне враження...

- Складно назвати причини такої гри. Після третього матчу залишився дуже неприємний осад і сама гра згадується досить туманно.

- Ви говорите неприємний осад ...

- Так, начебто і завоювали срібні медалі і Кубок країни, але в підсумку ніякої радості - не показали свою гру.

- У цілому, підсумок фінальної серії, як вважаєте, закономірний?

- Гадаю, так. Волейболістки «Хіміка» молодці. Що б не говорили про дії окремих гравців цієї команди, вони довели, що на сьогодні кращі в країні і, звичайно, заслужили цей титул.

- Чи вдалося за минулий сезон підняти рівень своєї майстерності?

- Якщо і вдалося, то ненабагато, так як рівень чемпіонату, на жаль, не виріс, та й нових цікавих гравців, у яких можна було щось почерпнути, не з’явилося.

- Але зростання майстерності залежить ще й від індивідуальної підготовки, внутрішньокомандної роботи?

- Згодна. Якщо в команді є два повноцінних склади, які дають хороший опір, тобто існує конкуренція - тоді й відбувається зростання рівня. У «Джінестрі» в минулому сезоні подібного не було, ми грали одним складом.

- Як ви поставилися до того, що вас визнали кращою нападаючої чемпіонату?

- Чесно кажучи, не очікувала. Тим більше, що це моя перша індивідуальна нагорода. Звичайно, мені приємно таке визнання. Це надихає і, розумію, що буде важко, але хотілося б підтвердити це звання в майбутньому.

- Відомо, що «Джінестра» на початку сезону відчувала серйозні фінансові труднощі, були затримки по зарплаті. Як ідуть справи в цьому відношенні зараз?

- З приходом нового керівництва заборгованість по зарплаті зменшилася, але вона існує. За сезон з нами ще не розрахувалися.

У 17 РОКІВ ВОЛЕЙБОЛ СТАВ ПРОФЕСІЄЮ

- А тепер розкажіть про початок вашої творчої діяльності, тобто про те, як звела вас життя з волейболом?

- Запросила мене на волейбол Ольга Германівна Датій - я з дитинства була високою та стрункою. Півроку займалася якось несвідомо, не особливо віддаючи собі звіт що це за вид спорту - займалася, скажімо так, для себе, щоб зміцніти, не сидіти вдома. З часом ставлення змінилося, почала цікавитися, що таке волейбол, дивитися по телевізору волейбольні матчі. Правда, любов до цього виду спорту була не дуже-то зміцніла - кілька разів кидала, тому що батьки наполягали на тому, щоб я більше приділяла часу навчанню. Але Ольга Германівна кожен раз мене повертала, знову зацікавлювала, а з часом мене запросили в спортивний ліцей. Пропозиція здалася цікавою - батьки, правда, були неоднозначно налаштовані, сказали: «Спробуй, якщо тобі хочеться». Там-то я втягнулася по повній програмі - тренування проходили в дворазовому режимі, і вже більш професійно, ніж раніше. Було важко, але я вдячна Світлані та Миколі Остапенкам за те, чого вони мене навчили. Тим не менш, остаточний вибір на користь волейболу я зробила тільки після школи.

- Що вплинуло на ваш вибір?

- Запрошення в черкаський «Круг», а разом з ним і допомога при вступі до вузу. Загальновідомо, вступити без спеціальної підготовки нереально - у мене її не було, бо весь час забирав спортліцей. Інший раз вставали о сьомій ранку, а лягали о другій ночі, бо треба було не тільки тренуватися, а й вчитися. І ще один важливий фактор. Дуже хотілося самостійності - я не збиралася сидіти на шиї у батьків - абсолютно цього не вітаю. А я вчилася безкоштовно, далеко від батьків і ставала більш самостійною, заробляла сама на життя, і така ситуація мене абсолютно влаштовувала в моїх життєвих прагненнях. Крім того, з переходом в «Круг» для мене відкрилися нові горизонти у волейболі.

- З якого віку ви стали заробляти?

- З 17 років, коли перейшла в «Круг». Звичайно, спочатку я потребувала підтримки батьків, але з часом стала самостійною у матеріальному сенсі.

- Спілкуючись з вашими подругами - Тетяною Козловою і Анастасією Смірновою не міг не звернути уваги на те, що у вас схожі кар’єри - починали в одного того ж тренера, потім спортивний ліцей та перехід в «Круг». На якому етапі ваші шляхи перетнулися?

- З Настею познайомилася ще у спортивній школі, коли перейшла в старшу групу. Ми знайомі з тринадцяти років, але подругами стали набагато пізніше. З Танею Козлової разом вчилися в ліцеї, були знайомі, але близько не спілкувалися - це сталося вже у «Крузі».

ЧЕРКАСЬКІ ПЕРЕМОГИ

- Давайте торкнемося детальніше по темі команди «Круг»…

- Дуже сильно переживала, коли їхала в «Круг». Щоправда, в першій команді я не відразу заграла, спочатку виступала за фарм-клуб. Звичайно, зазначила для себе професіоналізм у підході до тренувального процесу та гри. Сергій Голотов практикував тоді італійські схеми волейболу - було важко, але цікаво.

- Голотов відомий, як жорсткий та вимогливий тренер. На вас це справило враження?

- У цьому сенсі мені пощастило. У Сергія Івановича індивідуальний підхід до гравців, і мені здається, що він бачив у мені чуйну людину, спілкувався доволі м’яко і його емоційне посилання певний час проходило повз мене. Його відчула пізніше, коли вже була готова до цього. Спасибі тренеру, що поберіг мою нервову систему, та й колектив прийняв мене нормально, відчувала підтримку від досвідчених гравців.

- Перші сильні емоції, пов’язані з волейболом зазнали вже в Черкасах, чи це сталося раніше?

- Кожна нова перемога перекриває за емоціями попередню, все йде по наростаючій, тому відразу складно відповісти на ваше запитання. Напевно, першою серйозною перемогою став вихід у вищу лігу, коли грала за фарм-клуб у Черкасах. Перемоги нам дісталися у складній боротьбі, в перехідних матчах. Мабуть, це перший мій великий успіх, перші такі емоції у волейболі.

- У середині десятиліття «Круг» не сходив з верхньої сходинки п’єдесталу. Ви були причетні до тих успіхів?

- Мій внесок не був великим - я це реально оцінюю. У перший чемпіонський рік потрапила в стартовий склад приблизно замість Ольги Савенчук, яка в середині сезону несподівано пішла. Великих ставок на мене не робили, і я взагалі-то вище голови не стрибнула. У наступні роки також були інші лідери, й вагому роль у перемогах я не грала. Хоча з року в рік в майстерності все ж додавала. Найбільш яскравою стала перемога в Кубку України 2005 року в Євпаторії. Це був той випадок, коли гра принесла багато радості і яскравих емоцій. Крім того, це був перший великий успіх команди після тривалої перерви.

ДІАГОНАЛЬНІ ПИТАННЯ

- Марина, в «Джінестрі» ви виконуєте функції діагонального гравця. Завжди виступали в цій ролі?

- Ні. У юнацькій команді з мене намагалися зробити пасуючу, ми навіть з Настею Смирнової один час конкурували. Я була висока, до того ж лівша, що зручно для нападу з першої передачі. Мені навіть довелося один турнір відіграти як пасуючій але саме після цього тренер вирішив, що це не моє. Після цього постійно граю в діагоналі - ліва рука, тому нічого не поробиш, друга зона - моя.

- А в чому специфіка гри «діагональщика»?

- В Україні таким вважається звичайний нападаючий гравець, який найчастіше не бере участь у прийомі, на відміну, наприклад, від «догравальника». Крім того, діагональний гравець повинен бути гарним блокуючим.

- А якщо життя змусить приймати, зможете?

- Стабільно - навряд чи, тому що мені з самого дитинства припинили всі спроби навчитися приймати - не давали такої можливості, вже не знаю з якої причини. На тренуваннях мене іноді ставлять в прийом, і я намагаюся з цим впоратися. Не скажу, що у мене цей елемент виходить - для того, щоб добре приймати, треба, на мій погляд, чи довго вчитися, або володіти відповідними здібностями від народження.

- Блок ставиться до ваших сильних сторін?

- Чуття до блокування у мене є, але стабільністю, на жаль, похвалитися не можу. У принципі, намагаюся працювати над своїми слабкими сторонами, щоб бути різнобічним гравцем.

- Хотілося б поставити питання про психологічну сторону волейболу. Чи може гравець вплинути на гравця команди супротивника з іншого боці сітки? Чи існують якісь хитрощі в цьому відношенні?

- Звичайно, все це є. Наприклад, пильно дивишся через сітку в очі гравцеві, намагаючись вибити його з колії, супротивник також намагається «вбити» тебе поглядом. Або ти його, або він тебе - ось так. Хто кого, судиш щодо подальшого розвитку гри. Буває, намагаєшся впливати на суперника якимось вигуком. Це волейбол - це емоції. А взагалі, всіх учасників матчу - гравців, тренери, вболівальники, судді - можна уявити, як велику психологічну кулю, де складові знаходиться в щільній взаємодії.

ВОЛЕЙБОЛЬНИЙ ЛІВША

- Марина, ви у волейболі лівша, а в житті?

- Так, єдине, що пишу правою рукою, батьки в дитинстві мене перевчили, так як в школі не можна було лівою рукою писати.

- А правою рукою можеш бити по м’ячу?

- Можу, але тільки тоді, коли лівою не можу (сміється).

- Права рука для рівноваги, як у футболіста-лівші права нога для ходьби?

(Сміється) - Саме так. Хоча якось доводилося задіяти праву руку, десь два тижні, коли ліве плече було травмовано. Так що, в принципі, моя права рука навчена, якщо приділяти цьому серйозну увагу (посміхається).

- Не вважаєте, що ваша двурукість в нападі може принести суперникові чимало неприємностей?

- Придумати щось можна, але навряд чи це принесе результат. У волейбольній історії відомі випадки, коли гравці атакували двома руками, але, як правило, великий ефективності не приносило. Тому у мене немає ні бажання, ні необхідності вчитися виконувати елементи правою рукою.

«LADIES NIGHT» З М’ЯСОМ

- Марина, ви перебуваєте в Одесі вже майже півтора року. Як себе почуваєте в місті, в команді?

- У команді абсолютно нормально. Що стосується міста, то поки не можу тут освоїтися - до цих пір не розлучаюся з картою, таким собі GPS-навігатором (посміхається). А люди в місті зустрічаються різні - і тих, про кого можна з упевненістю сказати, що це справжній одесит - гуморний, веселий, так і ті, кого б не хотілося зустрічати на своєму шляху. Дуже подобається, що в Одесі є море.

- Як вам одеські вболівальники?

- Ставлення дуже позитивне, відчуваю підтримку з їхнього боку. Хотілося б частіше їх радувати і грою і, звичайно, перемогами.

- Які риси характеру вам імпонують в людині?

- Для мене важливо, щоб людина була відповідальною в житті, у справах. Хочеться в нашому жорстокому світі бачити більше чесності, доброти, чуйності.

- Чим займаєтеся, коли не займаєтеся волейболом?

- Люблю проводити час культурно (посміхається). Якщо є можливість, ходжу в театр, подобається хороше кіно. Люблю смачно поїсти, і не важливо, де це приготовано - вдома, або в рестораі.

- Можна докладніше, про ваші уподобання?

- Що стосується театру, то давно мріяла подивитися виставу «Ladies night» і, коли мені це вдалося - була в захваті від побаченого. Мені взагалі подобаються сучасні постановки. Що стосується кулінарних пристрастей, люблю смачно приготовлене м’ясо і морепродукти.

ЗБІРНА

- Поговоримо про збірну. Вересневий фінал Чемпіонату Європи, якщо ви опинитеся в заявочному списку, може стати для вас головною подією в кар’єрі. Які у вас думки з цього приводу?

- Звичайно, дуже хочеться потрапити в збірну, стати учасницею фіналу Чемпіонату Європи. І не просто потрапити в заявку, але і безпосередньо взяти участь у баталіях на такому рівні. Докладу максимум зусиль, щоб це сталося - подивимося, як це вийде.

- Кого ви бачите в числі своїх конкурентів у збірній?

- Чесно кажучи, незнайома зі списком запрошених, тому мені складно відповісти на ваше запитання. Схема гри, яку проповідує Володимир Бузаєв, специфічна - у нього можуть задіяні й дві волейболістки в діагоналі. На зборах розберемося (посміхається).

- Які чинники, на ваш погляд, важливі для потрапляння в складі на фінал Чемпіонату Європи?

- По-перше, треба бути в добрій ігровій формі. Звичайно, треба виконувати вимоги наставника - Володимир Микитович тренер-тактик - тому від їх виконання залежить загальний успіх команди. Природньо, треба вписатися в його ігрову схему.

- Судячи з того, що ви провели в основному складі весь відбірковий турнір, у вас це вийшло ...

- Так, і це обнадіює. До того ж він говорив, що бачить мене у своїй схемі, неодноразово запрошував мене у свою команду. Хотілося б пограти у фінальній частині Чемпіонату Європи ще і з тієї причини, що провела у складі відбірковий раунд та внесла певний внесок у досягнення результату. Було б прикро пропустити такий турнір.

- Марина, наприкінці бесіди не можу не запитати, пов’язуєте ви своє спортивне майбутнє з Одесою, чи ні?

- Це питання знаходиться в стадії розгляду. Можу продовжити виступи за «Джінестру», а можу - й ні. На сьогоднішній день ще не можу однозначно відповісти на ваше запитання.